Середа, 26 квітня 2017 |

Петиції

 

Календар подій

Фотогалерея

Видеогалерея

поділитися у соціальних мережах:

 

ІСТОРІЯ СЕЛИЩА ГОСТОМЕЛЬ

Гостомель (засновано 1494 року) - селище міського типу, підпорядковане Ірпінській міській раді, розташоване біля річки Ірпінь за 7 км від залізничної станції Ірпінь, на автомагістралі Київ-Ковель.

Початок ХХ століття

Екологічні перетворення в краї були зупинені з початком першої світової війни. Наступні повалення самодержавства та перемога жовтневого збройного повстання загострили боротьбу між різними класами, партіями, політичними угрупуваннями.

1917-1919 рр. - малодосліджений період у вітчизняній історіографії. Переважають відомості про організований більшовиками опір супротивникам Радянської влади. Так є відомості, що 17 лютого 1919 р. 1-й кавалерійський полк 1-ї  Української Радянської дивізії, розгромивши петлюрівців, відновив в Гостомелі Радянську владу. Продрозвестка, якою обдирали селян, викликала велике незадоволення на селі. В березні 1919 р. з Нових Петрівець були послані делегати в сусідні села, в тому числі й у Гостомель та в Мостище  із закликом розпочати підготовку до повстання.

Селяни Гостомеля вирішили приєднатись до виступу. Вони схопили більшовицького комісара Гостомеля Остапенка, який хотів повідомити своїх господарів про повстання і вбили його. В ніч на 10 квітня повсталі підірвали залізничний міст через річку Ірпінь. 14 квітня Київський повітовий військком повідомив : “Бородянська і Гостомельські волості зайняті повстанцями”.

Восени 1919 р. на території Гостомеля відбувалися запеклі бої з денікінцями. 16 жовтня частини 58-ї дивізії 12 армії визволила селище.

13 червня 1920 року частини 25 Чапаївської та 7 дивізії вигнали з Гостомеля білополяків.

Після поразки українського війська боротьба народу за незалежність України не припинялася. Ще кілька років діяли українські партизанські загони.

Одним  із керівників українських партизанів на Київщині був отаман Орлик. Його справжнє ім’я Федір Петрович Артеменко. Він народився в Гостомелі 23 грудня 1896 р в селянській родині. Його батько помер незабаром після народження сина. Мати вийшла заміж в друге.

Федір ще з юних літ показав себе особистістю. У 14 років він подався до Києва і влаштувався помічником механіка в компанії з продажу американських грамафонів. Щомісяця одержував по 3 карбованці. Цієї зарплати вистачало, щоб допомагати матері - Зіновії Тесленко і платити за репетиторство для вступу в гімназію.

Коли 1914 р. вітчима Єрофея Тесленка мобілізували на війну, Федір перевіз матір з Гостомеля до Бучі, де збудував хату. Потім повернувся до Києва. Здав екстерном екзамени за 6 класів гімназії і добровільно пішов до війська.

Закінчив Київську школу прапорщиків і був відправлений на фронт, де в червні 1917 р. одержав чин поруччика.

Коли почалася українізація армії, Федір пішов до українського корпусу під командування генерала Чкоронадського. Однак Центральна Рада не створила війська, навіть ті частини, які були, порозвалювалися. Артеменко повернувся до Бучі. А коли Директорія і отаман Симон Петлюра почали створювати українську армію, поручик Артеменко вирушив до її лав. Воював в українській армії протягом 1919 р.

У ніч з 12 на 13 вересня загін в кількості 30 чоловік вчинив наліт на с. Бабинці. Було вбито співробітника політбюро по боротьбі з бандитизмом Тимошенка.

24 вересня 1921 р. Орлик вчинив наліт на Клавдієво. З каси забрав 29 млн. 700 тис. крб. і друкарську машинку, залишивши розписку.

У 1921р. отаман Орлик приєднався до Подільської групи військ під командуванням генерала – хорунжого Тютюнника. Йшли запеклі бої.

В 1922 р. група Тютюнника була розбита. Орлик допоміг Подільській групі вийти лісовими стежками до кордону і повернутися до Польщі, сам же він сказав: “У себе в краю помру зі зброєю в руках”.

У ніч з 18 на 19 січня 1922 р. загін Орлика зупинився в хаті лісника Козловського за шість верств від Морчі. Несподівано їх оточили червоні. 7 партизанів загинуло, троє були взяті в полон. Але Орлика серед них не було. Один з полонених партизанів зізнався, що отаман Орлик, який перед цим був тяжко поранений, пербуває на лікуванні у своєї тітки Марини Хмарської в Бучі, де  його і було заарештовано.

28 лютого 1922 р. колегія Київської губернії ЧК засудила Федора Артеменка та його соратників Якова Хоменка і Федора Ногу до розстрілу. Але звалив Федора тиф.

Після одуження його мобілізували денікінці і зарахували у коменданську офіцерську роту. Та Артеменко взяв відпустку для лікування і повернувся до Бучі. Ось тут ним і закікавилися чекісти : погрожували, ображали, принижували.

Федір зібрав гурт відважних хлопців і подався в ліси. І незабаром на Київщині загриміло ім’я отамана Орлика. Більшовики писали : “Банди Орлика, Струка, Хворостенка, Гонти”. Бандитами їх називали тільки більшовики. Селяни називали їх  партизанами, козаками, добродіями. Вони воювали за самостійну Україну як писали самі більшовики.

За спогадами очевидців, Орлик був білявий, середнього зросту, непогано грав на гітарі і співав приємним баритоном українські пісні.

Лише українські партизани були захисниками селян. Вони несподівано нападали на продзагони, відбирали награбоване і роздавали хліб селянам.

В окремі періоди чисельність загону Орлика сягала 150 і більше бійців. Вони мали на озброєнні кулемети, гвинтівки, шаблі і гармати. Загін Орлика влаштовував диверсії на залізницях, що вели на Коростень і Фастів, руйнував комунікації в тилах Червоної армії. Партизани більше доби не сиділи на одному місці. У ранці були в одному місці, а під вечір - верст за 40. Перипетії боротьби українських партизанів можуть стати сюжетом пригодницького роману.

На початок 20 рр. Становище в країні було дуже тяжке. Смертність перевищувала народжуваність. Зарплати на харчі не вистачало. Робітники виготовляли різні домашні речі для продажу та обміну на харчі. Виручало підсобне господарство. Співробітники волвиконкому на роботу з’являлись погано і мусили 1-2 дні на тиждень підробляти айфоні , аби мати засоби для життя. Зарплату часто видавали борошном.

Гостомельська сільрада 28 березня 1992 р. постановила штрафувати натурою. Якщо худоба буде зайнята на чужій землі в шкоді, то власник повинен заплатити по 20 фунтів жита за одну голову худоби на користь того, хто її зайняв.

Доповідь Гостомельського волвиконкому характеризує стан волості на березень 1923 р.

(стенд. Зачитати уривки з документу).

РОЗВИТОК КООПЕРАЦІЇ І ПРОМИСЛОВОСТІ

Для поліплення постачання населення необхідними товарами і боротьби із спекулятивними ринковими цінами ореалізовуватись кооперативні споживчі товариства.

Таке товариство було організоване і в Гостомелі. Воно протягом 1924-25 рр. Стало одним з найбільших і найміцніших товариств Київської округи. До цього входило у 1925 р. 587 членів, а в 1926 - 660 чоловік. Товариство мало крамницю, два її філіали, комісійний нафтосклеп і перукарню. В службовому апараті працювало 22 чоловіки.

Товариство займалось також культоосвітньою роботою. Воно передплачувало 2 примірники кооперативного та науково-популярного журналу “Нова громада”, і 12 примірників “Кооперативного життя”.

За відсутністю оборотніх коштів кооперативи переживали велику кризу. Залишались на рівні ті, що займались збутом с\г продукції. На їх кошти в Гостомелі відкривались хлібопекарні, був побудований паровий млин, відкриті прокатні пункти. 6 товариств займались збутом молока. Найбільшим кооперативним об’єднанням в Гостомелі було Єдине Споживче Товариство (Є.С.Т.)

Засноване ще 13 квітня 1921 р. завдяки значним кредитам шефствуючого Київського Соробкопу, товариство взмозі напротязі багатьох років проводити велико-маштабні торговельно-економічні операції.

Гостомельське ЄСТ об’єднало 449 пайщиків, з яких 264 було селянами, а решта - робітники та службовці. Пайовий капітал складав 900 крб. Запасний капітал 309 крб. Золотом. Загальні обороти ЄСТ до листопада 1924 р. складала до 800 золотих крб. на місяць.

Товариство постачало населенню свого району продукти, предмети широкого споживання і домашнього вжитку а також матеріали необхідні в промеслі та господарстві. Великий внесок зробило ЄСТ в організацію щорічних ярмарок, що проводились у Гостомелі на Покрову.

Поступово починає відроджуватись промисловість.

16 липня 1923 р. почав працювати Гостомельський скляний завод. На тому було близько 300 робітників. Гостомельський склозавод виробляв 5 – 6 млн. склотари .

Відбудовували крохмальний завод на Баланівці. Він щороку виробляв 10-12 т. крохмалю. Умови праці були дуже важкими, все робили вручну, тому виробничі процеси постійно вдосконалювались.

Середня заробітна плата робітників коливаласть від 4 до 10 тис. крб на місяць.

З доповіді волвиконкому про стан Гостомельської волості на 1 листопада 1923 р. (матеріали стенду)

 Середні ціни на продукти :

Пуд жита - 180 крб. фунт м’яса - 40 крб

овесу - 250 крб. сала - 180 крб

сіна - 140 крб. гречана кр. - 25 крб.

гас - 60 крб.

 Ці дані свідчать про дуже важке економічне становище країни в 20рр.

Гостомельський виконком приділяв велику увагу шкільному навчанню, медичному обслуговуванню населення, культурно-масовій роботі. В Гостомелі було відкрито лікарню на 10 ліжок з амбулаторним прийомом та амбулаторією Радмету при скляному заводі.

Свідки стверджують, що Гостомельську лікарню було побудовано в 30р. тоді було 3 відділення : хірургічне, терапевтичне, поліклінічне. Відділення були не великі, пологовий будинок - 10 ліж., терапевтичне - 30 ліж., хірургічне - 10 ліж. Поліклінічне відділення за кількістю обслуговуючого персоналу було невеликим, але забузпечувало потребу людей. Першим головним лікарем була Марія Яківна, яка працювала з 1930 – 1955 р.

Була налагоджена робота пошти, телеграфу, проведена лінія телефонного зв’язку. Пошта знаходилась у невеличкому будиночку, що стояв на тому ж місті що й теперішнє відділення зв’язку.

При райсільбудинку почала роботу бібліотека. В Гостомелі було відкрито також школу на 300 учнів .

Приміщення школи знаходилось спочатку на території сучасної ветлікарні, а згодом на перехресті вулиць Червоноармійська і Леніна. Історія нам залишила ім'’ вчителя фізики Хомицького олега івановича, який створив хоровий кружок у школі - її гордість.

1936 р. відкриття в Гостомелі середньої школи, яку було збудовано у центрі містечка. (Матеріали стенду).

(На стенді ряд фотографій розповідають про Гостомельську школу того часу. Посадка дендрарію, уроки фізкультури).

27 жовтня 1923 р. виконком Київської губерської Ради робочих, селянськиї та червоноармійських дипутатів прийняв постанову про включення до міст Києва 37 населених пунктів Броварського, Гостомельського та Хотівського районів Київського округу Київської губернії.

Знаходячись у безпосередній близкості від Києва, та являючись районним центром, Гостомель всеж залишається містечком сільського типу. Кількість населення 1873 чол.

Як і колись для гостомельців основним засобом існування залишались хліборобство та кустарництво.

На початок 20-х р. тут створюються с\г кооперативні об’єднання артілі, товариства. Селянські господарства мали різний рівень економічного рпозвитку, що об’єктивно створювало наймитського - бідняцького ядра. Комуна Петровського об’єднала міцні господарства, а тому була не довподоби існуючій системі.

В 1930 р. в Гостомелі було створено колгосп, який об’єднав 303 бідняцьких господарства з кількістю орної землі 685 га та 98 голів худоби.

Колгоспи були чудовою формою масового вилучення зерна, задля цього була вигадана дворазова оплата праці в колгоспах на вироблену кількість трудоднів. Аванс і повний розрахунок наприкінці року. Заборонялось видавати зерно колгоспникам на трудодні, що не виконали державного плану заготівки хліба. Хліб повертали з домівок селян, які одержали його за роботу в колгоспі. Вивозили навіть насінневі фонди.

( Матеріали стенди про хлібозаготовки).

Мільйони селян залишались без хліба.

Недосконала оплата праці, що базувалась на політиці тиску на селян, безгосподарність у колгоспах у колгоспах, що панувала з повним розвалом, розкуркуленням і департацією найхазяйновитіших селян стали головною причиною кризових явищ в с\г, які привели до голодомору.

Оскільки в документах Держархіву Київської області немає відомостей про жахливі події 30р. безпосередньо по Гостомелю (а тільки взагалі по Київському району), то залишаються лише здогадуватись яких розмірів досягло лихо на Гостомельщині.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ

В 30рр. Не обминуло Гостомель і ще одне лихо того часу. Масові репресії, які принесли велике горе нашим односельчанам. Із розповідей старожилів, став зрозумілим як діяв механізм масових репресій.

Приїжджав уповноважений НКВС. Він доповідав партактиву про те, скільки людей заплановано заарештувати. Спочатку забирали тих, хто в роки війни перебував в українській чи білогвардійській арміях, а потім тих, чиї родичі там служили. А плани арештів були настільки високими, що почали брати ледь на всіх підряд. Українців звинувачували в українському буржуазному наіоналізмі, росіян в контрреволюційній пропаганді та діяльності, поляків оголошували польськими шпигунами, німців - німецькими шпигунами. Бідність також не була гарантією від арешту. Робітники тримали дома напохваті торбу з сухарями.

У Гостомелі викликали групу чоловіків нібито для виконання якихось робіт. Усю групу відправили невідомо куди без усяких пояснень. Додому не повернувся жоден.